Допомога жінкам, які зазнали насильства в сім’ї

Пам’ятка для соціального працівника/фахівця із соціальної роботи

Крок 1. Виявлення насильства. Ознаки насильства

Жінку, яка тривалий час потерпає від насильства в сім’ї, можна виявити за низкою ознак фізичного, економічного, сексуального та психологічного характеру, зокрема:

Тип ознаки Ознака
Фізичні - Погіршення фізичного й психічного здоров’я, емоційні та неврологічні розлади. - Синці, забиті місця, відсутність зубів, ушкодження кісток та м’яких тканин, наявність частково залікованих попередніх травм, сліди укусів, опіки незвичайної форми та в різних частинах тіла. - Втрата ваги, зневоднення. - Заплакане обличчя, набряклі очі.
Економічні - Неможливість розпоряджатися сімейним бюджетом та власними коштами. - Відмова від роботи або навчання під тиском чоловіка; робота на посаді/робочому місці, обраному під тиском чоловіка. - Робота, зумовлена необхідністю утримувати чоловіка, який водночас контролює (забирає) всі фінанси в родині. - Одяг, взуття, що не відповідають сезону та погоді; старе вбрання; наочні ознаки існування в бідності (незважаючи на реальні прибутки родини). - Недоїдання.
Сексуальні - Інфекції, що передаються статевим шляхом. - Травми та пошкодження статевих органів. - Небажані вагітності. - Залучення до комерційного сексу.
Психологічні - Страхи, тривожність. - Нерішучість, безініціативність та відчуття безпорадності. - Нав’язливі рухи та думки, схильність до одноманітних рухів та дій. - Надмірне збудження, безсоння або підвищена сонливість та уповільнення рухів. - Уникання погляду в очі, приниженість у поводженні, похапливість.
Особливу увагу слід звернути на наявність таких особливостей психологічного стану та поведінки жінки як: · Депресія. · Суїцидальні наміри, погрози позбавити себе життя. · Почуття провини за конфлікти у родині, отримані фізичні ушкодження. · Наявність скарг психосоматичного характеру. · Звуження свідомості, нездатність адекватно оцінювати ситуацію, власне майбутнє, свої вчинки та вчинки інших людей, поєднання підозрілості з безмежною довірливістю. · Втрата соціальних контактів з родичами, друзями, гостре відчуття/прагнення самотності та ізольованості. · Відкладання часу звернення по допомогу або відмова від неї чи будь-якого зовнішнього втручання, спрямованого на прояснення та зміну ситуації. · Зневіра у можливості змін у власному житті на краще. Крім того, сусіди та родичі прямо виказують стурбованість стосовно ситуації в сім’ї жінки.
Крок 2. якщо ви маєте підозру щодо вчинення насильства ЩОДО жінки, ПРИ розмовІ з нею:

- Говоріть спокійно. Намагайтеся викликати довіру у жінки. Дайте їй можливість висловитись.

- Використовуйте як непрямі (навідні), так і прямі запитання про насильство.

Приклади непрямих (навідних) запитань:

· Я намагаюсь зрозуміти, що є причиною вашого поганого самопочуття/складної ситуації у родині/труднощів у вихованні дітей… тощо

· Можливо, вам доводилось переживати погане ставлення/погрози з боку близької людини…

Приклади прямих запитань:

· Чи ваш партнер спричиняє вам психологічні або фізичні страждання, чи погрожує вам?

· Чи живете ви/чи жили раніше в обставинах, при яких з вами погано поводилися/поводяться? Як це проявлялося/проявляється?

· Чи погрожував партнер дітям і чи бив він їх будь-коли?

· Чи примушував партнер до статевих стосунків, коли вам цього не хотілося? Чи примушує він до таких форм статевих стосунків, які вам неприємні?

· Чи відчуваєте будь-який страх перед партнером?

· Ви казали, що партнер зловживає алкоголем/наркотиками. Як він поводиться, коли вип’є чи коли перебуває під дією наркотиків? Чи він поводиться агресивно – погрожує, ображає, принижує, застосовує фізичну силу?

- Запитуйте про домашнє насильство без оцінок та суджень, таких як: «Як можна таке терпіти?», «Ви самі винні...» та ін.

- Підтримайте жінку. Дайте їй зрозуміти, що вона не одна і що є організації, де їй допоможуть, зазначивши декілька з них.

Крок 3. Якщо насильство виявлено:
  • Поясніть жінці, що вона втрачає здоров’я. Опишіть шкоду та можливі наслідки для її здоров’я, якщо насильство продовжуватиметься.
  • Поясніть жінці (якщо у сім’ї є діти), що вона ризикує фізичним і психічним здоров’ям дітей та їх благополуччям.
  • Запитайте, чи є в неї інше безпечне місце для проживання. Розкажіть їй про можливість влаштуватися в притулок для тимчасового проживання та залиште його координати.
  • Поясніть жінці, що закони України захищають тих, хто потерпає від домашнього насильства. Розкажіть, що вона може отримати захист у міліції; психологічну, юридичну, соціальну допомогу в центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання.
  • Порадьте жінці пройти необхідне медичне обстеження. У разі сексуального насильства – зробити тести на наявність інфекцій, що передаються статевим шляхом, та на ВІЛ-інфекцію.
  • За наявності ризиків інфікування ВІЛ, порадьте жінці звернутися до СНІД-центру.
  • Поінформуйте жінку про судово-медичну експертизу. Розкажіть, що необхідно звернутися без проведення гігієнічних процедур з паспортом до територіального відділу міліції або до районної прокуратури для отримання відповідного направлення. За наявності такого направлення судово-медична експертиза є безкоштовною.
  • Поясніть, що у випадку сексуального насильства (зґвалтування) жінка може самостійно звернутися до судово-медичного експерта без паспорта. В такому разі вона фотографується судово-медичним експертом.
  • Не треба оцінювати/засуджувати поведінку жінки, повчати її чи давати поради (наприклад, піти від чоловіка).
  • Важливо зберігати конфіденційність – інформація, якою поділилася жінка, не повинна обговорюватися з громадою, сусідами тощо. Поінформуйте жінку про забезпечення конфіденційності.
Крок 4. АЛГОРИТМ НАДАННЯ ДОПОМОГИ

Основні етапи роботи з випадком насильства:

1. Повідомлення про випадок. Фахівець отримує усне або письмове повідомлення про випадок вчинення насильства в сім’ї та реєструє таке повідомлення у відповідному журналі обліку заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну загрозу його вчинення[1].

 Протягом трьох днів з дня отримання інформації про випадки вчинення насильства в сім'ї або загрози його вчинення необхідно повідомити спеціально уповноважений структурний підрозділ, відповідальний за реалізацію державної політики щодо попередження насильства в сім’ї (якщо інформація до фахівця надійшла не від нього).У разі вчинення фізичного або сексуального насильства, заяви та повідомлення після їх реєстрації направляються до територіального органу внутрішніх справ.
Для того, щоб заява могла бути зареєстрована, в ній має бути зазначено: - Прізвище, ім'я та по батькові заявника. - Місце проживання постраждалого від насильства в сім'ї або члена сім'ї, щодо якого існує загроза вчинення насильства. - Інформацію про те, ким вчинено насильство в сім'ї, час і місце його вчинення, умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування, інші обставини вчинення насильства в сім'ї або загрози його вчинення[2]. При реєстрації повідомлення, що надійшло від суб’єкта, до компетенції якого належить здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї, зазначається орган/установа, від якої надійшло повідомлення. При цьому, у разі телефонного повідомлення – зазначається прізвище та посада спеціаліста. Важливо!!! Про отримання заяви чи повідомлення про існування загрози життю і здоров'ю особи негайно інформується відповідний орган внутрішніх справ (за спеціальною телефонною лінією 102).
Важливо!!! Необхідно пояснити членам родини, які є види послуг (психологічні, юридичні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, інформаційні та інші) та адреси закладів, де їх можна отримати.

2. Первинна оцінка ситуації. Обов’язковою умовою цього етапу є перевірка отриманої інформації та здійснення представниками відповідних служб візиту до сім’ї з метою аналізу ситуації, усунення/припинення насильницьких дій та забезпечення необхідною допомогою постраждалих.

Важливо!!! Розглядають заяву не більше, ніж протягом трьох днів. Якщо виникає потреба у з'ясуванні додаткових обставин, заява розглядається не більше семи календарних днів.

Під час вивчення ситуації з’ясовуються потреби заявника, аналізуються розуміння ситуації іншими членами сім’ї, робиться прогноз можливого подальшого розвитку ситуації та визначаються необхідні дії фахівців. У разі, якщо є підстави для проведення подальшої роботи з сім’єю, приймається відповідне рішення.

Важливо!!! Якщо в сім’ї, де чиниться насильство, проживають діти, візит до родини здійснюється із залученням представників кримінальної міліції у справах дітей органу внутрішніх справ і служби у справах дітей. При цьому, в сільській місцевості до візиту родини залучаються представники сільської або селищної ради, які є органом опіки та піклування, та дільничний інспектор міліції.

3. Комплексна оцінка (збір інформації). На цьому етапі спеціалісти використовують методи опитування (інтерв’ю), спостереження, вивчення документів тощо. Збір та перевірку інформації можна здійснювати шляхом направлення офіційних листів до організацій щодо надання інформації, яка може підтвердити або спростувати підозри про вчинення насильства.

Отже, основними шляхами збору інформації є: 1. Бесіда із заявником, особою, яка постраждала від насильства (у разі, якщо заявник не є такою особою) та, за можливості, особою, яка вчинила насильство або з боку якої існує загроза його вчинення. 2. Бесіда з дітьми, якщо вони є у родині. 3. Обстеження житлово-побутових умов. 4. Бесіда з родичами та сусідами тощо. 5. Інформація від різних структур, з якими ведеться співпраця: школа/дитсадок (у разі, якщо в сім’ї є діти, які можуть потерпати від насильства), поліклініка/інші медичні установи, ЖЕК, служба дільничних інспекторів міліції, інші представники громади тощо, вивчення отриманих документів. Важливо пам’ятати, що: - Кожен зі способів (шляхів) збору інформації про ситуацію насильства має як свої переваги, так і свої недоліки. - На основі використання лише одного способу (шляху) неможливо зробити компетентні, достовірні висновки. - Важливо у ході збору інформації використовувати всю сукупність визначених способів або можливий їх максимум. - Без здійснення візиту в сім’ю та спілкування з усіма її членами скласти адекватне враження про ситуацію в родині неможливо.

Далі відбувається оцінка інформації, узагальнення даних, з’ясування додаткових аспектів, яких не вистачає.

На основі зібраних даних проводиться оцінка ресурсів членів сім’ї для зміни ситуації у родині, а також може прийматися рішення про взяття родини під соціальний супровід. На цьому етапі потрібно визначити, які послуги мають надаватися сім’ї для подолання насильства та усунення причин складних життєвих обставин, які можуть спричинити такі явища у майбутньому.

Важливо!!! Вкрай необхідною, (починаючи з даного етапу та до досягнення цілей ведення випадку), є мотиваційна робота з потерпілою від насильства особою, щоб підтримати її на етапі змін та допомогти усвідомити, що такі зміни як звільнення від впливу особи, яка вчинила/вчиняє насильство, самостійність у прийнятті рішень, уникнення в подальшому психологічного та фізичного впливу – є позитивними.
Важливо!!! Скласти з жінкою «План особистої безпеки», в якому варто визначити необхідні заходи для захисту у випадку повторного насильства, серед яких можуть бути: 1. Важливі для жінки номери телефонів (родичів, друзів, соціальних служб, притулків) із визначенням місця, де краще їх зберігати, щоб легко було знайти та взяти з собою. 2. Домовленість з рідними або сусідами щодо можливості залишити з ними дітей, якщо буде потрібно. 3. Домовленість із сусідами (якщо це можливо) щодо виклику міліції в разі, якщо вони почують підозрілий шум, що може бути пов’язаний з насильством. 4. Підготовка (заздалегідь та в доступному місці) речей першої необхідності (особливо для дитини), ключів, паспорта, свідоцтва про народження дітей (або їх копії), грошової суми, якої вистачить на таксі у випадку, якщо потрібно буде швидко втекти. 5. Визначення способу пояснення дитині щодо дій та поведінки у випадку насильства.

4. Визначення основної мети соціального супроводу. Головну мету та бажаний результат взаємодії соціальний працівник, який здійснює соціальний супровід, обирає спільно з сім’єю або особою, яка постраждала від насильства в сім’ї. Мета має бути реалістичною, конкретною та відповідати потребам сім’ї.

5. Планування роботи. На даному етапі визначаються часові межі, необхідні спільні дії та заходи (розробка індивідуального плану), спрямовані на вирішення пов’язаних з насильством проблем сім’ї. Також визначається відповідальний за здійснення соціального супроводу спеціаліст (який здійснює координуючу роль).

Також необхідно враховувати можливості інших суб’єктів (заклади, установи, організації тощо), які можуть бути залучені до вирішення проблем конкретної сім’ї.

При цьому дуже важливо, щоб зустрічі фахівців документувалися протокольно і рішення приймались колегіально.

Важливо!!! Якщо особу, яка вчинила насильство в сім’ї, направлено на проходження корекційної програми, при плануванні соціального супроводу необхідно передбачити заходи щодо забезпечення її участі у проходженні цієї програми. Серед таких заходів можуть бути: мотиваційне консультування, підтримка досягнутих успіхів, допомога у плануванні участі у програмі, а також консультування жінки, постраждалої від насильства, з питань побудови стосунків з партнером, з урахуванням змін його поведінки в процесі проходження програми тощо. Спеціалісту, відповідальному за здійснення соціального супроводу, варто тримати зв’язок зі спеціалістами, які впроваджують корекційну програму, з метою відслідковування етапів проходження програми, досягнутих змін або проблем, вирішення яких необхідно планувати в подальшому.

6. Реалізація запланованих заходів (здійснення соціального супроводу) – ініціювання і стимулювання діяльності всіх зацікавлених членів сім’ї у вирішенні ситуації, ліквідація перешкод для здійснення запланованого.

7. У ході реалізації індивідуального плану постійно відбувається моніторинг виконання запланованих заходів (аналізується стан виконання запланованих цілей, визначається відповідність дій фахівців інтересам сім’ї).

8. Оцінка досягнутих результатів. Завершення соціального супроводу.

Завершення соціального супроводу відбувається у разі досягнення запланованої мети.

Основні нормативно-правові акти України з питань попередження насильства в сім’ї: – Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001. – Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984. – Цивільний Кодекс України вiд 16.01.2003. – Сімейний Кодекс України від 10.01.2002. – Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.01 № 2789-ІІІ (у поточній редакції). – Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.03 р. № 616 «Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу». – Постанова Кабінету Міністрів України від 21.11.13 р. № 895 «Про затвердження Порядкувзаємодії суб’єктів соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах». – Постанова Кабінету Міністрів України від 21.11.13 р. № 896 «Про затвердження Порядку виявлення сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, надання їм соціальних послуг та здійснення соціального супроводу таких сімей (осіб)». – Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2009 № 3131/386 «Про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії структурних підрозділів, відповідальних за реалізацію державної політики щодо попередження насильства в сім'ї, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї». – Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 14.06.2006 № 1983/388/452/221/556/596/106 «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах». – Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 16.01.04 № 5/34/24/11 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення».

Допомога дітям, які зазнали жорстокого поводження, насильства

Крок 1. Виявлення насильства ЩОДО ДИТИНИ. Ознаки ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДИТИНОЮ.

Насильство (жорстоке поводження) завдає дитині тяжких травм, які мають згубні наслідки для її подальшого фізичного та психічного здоров’я.

Загальними ознаками скоєного над дитиною насильства та неналежного догляду можуть бути: · Недостатня вага дитини. · Анемія, слабкий імунітет. · Нервові тики, ссання пальців, гризіння нігтів, розгойдування та нав’язливі рухи. · Одяг, що не відповідає погодним умовам та віку дитини. · Зростаюча кількість ушкоджень. · Невідповідність отриманих ушкоджень поясненням, що їх дає дитина або батьки чи піклувальники.

Загальними наслідками насильства для дітей різного віку є:

- Для дітей віком до 6 місяців – низька рухова активність, байдужість до оточуючого середовища, відсутність реакції або слабка реакція на зовнішні стимули, відсутність посмішки (або посмішка з’являється дуже рідко).

- Для дітей віком від 6 місяців до 1,5 років – страх перед батьками, страх фізичного контакту з дорослою людиною (наприклад, коли хтось намагається взяти дитину на руки), постійна настороженість за відсутності причин для неї, плаксивість, замкненість, постійний сум.

- Для дітей 1,5–3 років – страхи, сплутаність почуттів, порушення сну, втрата апетиту, агресія, страх перед чужими людьми, перед дорослими, схильність до сексуальних ігор, крайнощі у поведінці (від надмірної агресивності до надпасивності).

- Для дошкільників (3-6 років) – пасивна реакція на біль, примирення з ситуацією; тривога, боязкість, сплутаність почуттів, почуття провини, сорому, відрази, безпорадності, зіпсованості, болісна реакція на критику; брехливість, схильність до злодійства і підпалювання, жорстокість до тварин. Крім того, спостерігаються форми поведінки, притаманні молодшому віку (енурез, ссання пальців, гризіння нігтів, утруднене мовлення тощо); негативізм, відчуження та агресія, поєднані з надмірною поступливістю та улесливістю. У випадку сексуального насильства – наявність ігор сексуального характеру та нав’язливої мастурбації.

- Для дітей молодшого шкільного віку – амбівалентні почуття стосовно дорослих, складності у визначенні сімейних ролей, страх, почуття сорому, відрази, зіпсованості, недовіри до світу. В поведінці відзначаються відчуження від людей, порушення сну, апетиту, агресивне поводження, відчуття «брудного тіла», мовчазність або несподівана говіркість, сексуальні дії з іншими дітьми.

- Для дітей 9-13 років – те ж, що і для дітей молодшого шкільного віку, а також депресія, суб’єктивне почуття втрати емоцій, самотність, відсутність друзів, страх перед власним домом, небажання йти туди після школи. У поведінці відзначаються ізоляція, маніпулювання іншими дітьми, суперечливе поводження, а також неадекватні харчові уподобання (вживання в їжу недоїдків, листя, крейди, комах тощо).

- Для підлітків 13-18 років – відраза, сором, провина, недовіра, амбівалентні почуття стосовно дорослих, сексуальні порушення, несформованість соціальних ролей і своєї ролі в родині, почуття власної непотрібності. В поведінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання покинути власну домівку, агресивне поводження, запобігання тілесної та емоційної інтимності, непослідовність і суперечливість поводження.

Окремі ознаки за видами насильства наведено у таблиці нижче:

Тип Прояв
Фізичне - Зсув суглобів, переломи кісток, гематоми; крововиливи в сітківку ока - Забиті місця на тілі або голові, які мають форму предмета – пряжки ременя, долоні, лозини; рани і синці, різні за часом виникнення та/або у різних частинах тіла (наприклад, на спині і грудях одночасно), або незрозумілого походження - Сліди укусів людиною - Незвичні опіки (наприклад, цигаркою або розжареним посудом) - Самокаліцтво (заподіяння дитиною травм самій собі).
Сексуальне - Інфекції, що передаються статевим шляхом - Ознаки вагінального чи анального проникнення стороннього тіла - Залучення до секс-бізнесу - Вагітність Сексуалізована поведінка (поведінка, що виникає внаслідок психологічної травми, нанесеної дитині через сексуальне насильство): - Знання не властивих дітям термінології та жаргону - Ігри, що мають сексуальний підтекст, відповідні маніпуляції з іграшками (задирання суконь у ляльок, імітація статевого акту за допомогою ляльок тощо) - Сексуальні злочини щодо ровесників або молодших дітей - Сексуальні домагання до інших дітей або дорослих - Нерозбірлива та/або демонстративна сексуальна поведінка.
Психологічне Окрім психологічного насильства, індикатори, наведені нижче, можуть свідчити і про інші види насильства - Уникнення контактів з ровесниками - Демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому - Вживання алкоголю або наркотиків - Насильство щодо домашніх тварин - Почуття провини за отримання фізичних ушкоджень - Дитина виглядає вкрай неохайно: брудне волосся і шкіра, поганий запах тощо - Неадекватна поведінка: надмірна агресія, істеричний сміх, зухвалість, страх тощо.
Економічне - Демонстративна неохайність, брудний одяг надвеликого розміру, брудне волосся, поганий запах тощо - Ознаки недоїдання, наднизька вага, яка не відповідає віку дитини - Дитина шукає недоїдки та харчується ними, збирає пляшки тощо - Брудний одяг, який не відповідає віку дитини та погодним умовам - Дитина виглядає вкрай неохайно: брудне, недоглянуте волосся, брудна шкіра, поганий запах тощо - Відсутність у дитини речей першої необхідності - Постійні пропуски шкільних занять без поважних причин, особливо в сезон сільськогосподарських робіт.
Крок 2. ШЛЯХИ ВИЯВЛЕННЯ НАСИЛЬСТВА
Основними шляхами виявлення насильства щодо дитини є: 1. Огляд дитини та безпосереднє спостереження за поведінкою дитини. 2. Бесіда з дитиною. 3. Опитування батьків, піклувальників, вихователів, родичів, сусідів. 4. Дослідження історії життя дитини, документації, інших джерел інформації.

1. Під час огляду дитини варто:

· Уникати передчасних суджень та висновків на основі першого враження. Основну увагу приділити виявленню та фіксації тих чи інших ознак, що можуть свідчити про насильство.

· Уважно спостерігати за поведінкою дитини. Варто враховувати, що дитина задля виправдання батьків, піклувальників (інших осіб) може применшувати ступінь насильства з їх боку, применшувати свої страждання або виявляти байдужість до факту насильства. Вона може здаватися заляканою, присоромленою; під час бесіди/опитування може закривати очі або уникати контакту очей з фахівцем; може здригатися, коли відчиняються двері або хтось входить у кабінет.

· Уважно спостерігати за поведінкою осіб, які перебувають на місці інциденту (або супроводжують дитину). Якщо дорослий член сім’ї або піклувальник є винуватцем насильства, то найчастіше він не полишає дитину наодинці з фахівцем, наполягає на своїй присутності під час бесіди з дитиною, може тримати її за руку і не відходити ні на крок, відповідати на запитання, поставлені дитині. Зазвичай дитина навіть не робить спроби відповідати сама.

2. Під час побудови бесіди з дитиною важливо пам’ятати:

· Успіх бесіди багато в чому залежить від вірного розуміння рівня розвитку дитини. Складність запитань має відповідати інтелектуальному рівню дитини та її життєвому досвіду.

· Діти демонструють свої переживання і побоювання через власну поведінку – надчутливу, замкнуту, агресивну тощо. Надайте дитині додаткову підтримку, підбадьорте її та будьте терплячими, адже він/вона знаходиться в стресовому стані.

· Допоможіть дітям висловити їх відчуття, говоріть про власні переживання, зрозумійте почуття дитини. Пам’ятайте, є постраждалі, які або не виявляють емоцій щодо події, або поводяться зухвало і агресивно, викликаючи відразу до себе (особливо це може стосуватися дітей, які зазнали сексуального насильства).

· Через низку причин, серед яких найважливішими є страх, недовіра до дорослих взагалі, сором, дитина може приховувати певні факти насильства або пом’якшувати їх. Також це може трапитися і через те, що дитина може насправді любити своїх кривдників, не зважаючи на жорстоке поводження з їх боку.

· Загальний принцип – отримання повного обсягу інформації в ході спонтанної розповіді дитини. Пам’ятайте, що слід терпляче вислухати розповідь дитини у її інтерпретації подій.

Основні правила побудови бесіди з дитиною:

Правило 1. Слід пояснити дитині, що немає нічого страшного в тому, що вона не знає відповіді на те чи інше питання; вона не має відчувати за це провину.

Правило 2. Дитині слід сказати, що вона може перепитати питання, яке не зрозуміла, або попросити пояснити, що мав на увазі фахівець.

Правило 3. Поясніть дитині, що ви можете повторювати питання для того, щоб краще зрозуміти її думку (а не через те, що ви їй не довіряєте тощо).

Правило 4. Скажіть дитині, що вона має виправити вас, якщо ви щось не так сказали або невірно зрозуміли її слова.

Правило 5. Спілкуйтеся з дитиною так, нібито ви вперше чуєте про ситуацію, яка трапилася: більше слухайте, не закінчуйте відповіді за неї, співчувайте.

Правило 6. Дозвольте дитині описувати те, що сталося її власною мовою, адже дитина може не вміти висловлюватися по-іншому.

Отже, коли дитина розповідає вам про насильство або ви запитуєте її про такі факти, пам’ятайте: - Поставтеся до дитини серйозно. Покажіть, що ви їй повністю вірите, і що у разі, коли насильство мало місце, вона не винна в тому, що сталося. - Ставте питання у м’якій формі (наприклад, «Чи правильно я розумію, що тобі зробили боляче? Розкажи, будь-ласка, як це сталося. Покажи, де в тебе болить/боліло?»). - Залишайтеся спокійними (незважаючи на те, що саме та якими словами розповідає дитина, адже вона може застосовувати нецензурні вирази та жаргонізми, які чує від дорослих); ні в якому разі не переривайте розповідь дитини, щоб її виправити або зробити зауваження; заспокойте та підтримайте дитину словами: «Добре, що ти мені це сказала(-в). Ти правильно зробила(-в)», «Ти в цьому не винна (не винний)»; «Така ситуація трапляється і з іншими дітьми»; «Можливо, ти вважаєш, що це секрет? Але бувають такі секрети, які не потрібно зберігати – якщо тобі зробили погано. Ми вже допомогли іншим дітям у схожих ситуаціях. Ми допоможемо і тобі, але для цього маємо знати, що сталося»; «Не дратуйся, якщо цю історію тобі потрібно буде переказати ще раз іншій людині, яка теж буде допомагати тобі, адже дуже важливо, щоб вона почула її саме від тебе». - Терпляче відповідайте на запитання дитини, намагайтеся розвіяти її тривоги, особливо стосовно самого факту звернення по допомогу. - Стежте за тим, щоб не давати обіцянок, яких не можете дотриматись (наприклад: «Твоя мама не засмутиться» або «Тому, хто тебе скривдив, нічого не буде», «Тебе більше ніколи не скривдять»).

3. Опитування батьків, опікунів/піклувальників, вихователів, родичів, сусідів має проводитися на тих же засадах, що й бесіда з дитиною, оскільки для них розмова про ситуацію насильства теж зазвичай є досить важкою. Вони часто не хочуть «виносити сміття з хати». Бояться подальшої відповідальності, розголосу, засудження, тому намагаються зменшити серйозність того, що сталося. Отже, якщо вони такої інформації не дають з власної ініціативи, потрібно обмежитися непрямими питаннями, як наприклад: «Світланка виглядає дуже засмученою, ви не знаєте чому?».

Під час безпосереднього спілкування з особою, яка підозрюється у скоєнні насильства, фахівець повинен: – Спочатку представитися, пояснити доцільність даної бесіди – Розмовляти спокійно, демонструючи врівноваженість – Звертатися до такої особи виключно на «ви» – Дотримуватися позиції: «Я не ставлюся до вас ні погано, ні добре. Я просто виконую свої обов'язки». – Розмову проводити таким чином, щоб вона була для винуватця сигналом, що він не може розраховувати на подальшу безкарність.

4. Дослідження історії життя дитини, документації, інших джерел інформації. Цінним джерелом інформації, що може допомогти отримати інформацію про дитину та ймовірність скоєння щодо неї насильства, є документація з медичних та правоохоронних установ, освітніх закладів.

Наприклад, документовані багаторазові звернення до відділень швидкої допомоги, травмпунктів, виявлення так званих «схильностей» до нещасних випадків, втеч із дому, бродяжництва, вживання алкоголю, наркотичних і токсичних речовин повинні навести фахівця на думку про можливість жорстокого поводження з дитиною.

Крок 3. Якщо насильство виявлено

Якщо соціальним працівником/фахівцем із соціальної роботи виявлено факт насильства щодо дитини, він має діяти відповідно до чинного законодавства та згідно з «Порядком розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення», що затверджений наказом Державного Комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 16.01.2004 № 5/34/24/11.

І. Протягом однієї доби після виявлення факту насильства (або отримання повідомлення про такий факт) повідомити службу у справах дітей в письмовій формі з позначкою, від кого та коли (дата, час) отримано інформацію. Якщо справа потребує термінового втручання, повіомити у телефонному режимі.

ІІ. Обов’язково спільно зі службою у справах дітей погодити наступні першочергові дії:

- Вивчити питання щодо необхідності термінового вилучення дитини з родини, в якій вона зазнала/зазнає насильства або в якій існує загроза її життю та здоров’ю.

- Звернутись до медичного закладу про надання невідкладної медичної допомоги (викликати швидку допомогу).

- Забезпечити надання психологічної та інших видів допомоги дитині, яка постраждала внаслідок насильства чи жорстокого поводження.

ІІІ. У разі, якщо у виявлених фактах або повідомленні про них вбачається ознака злочину чи загроза його вчинення, така інформація обов’язково передається до органу внутрішніх справ для вжиття відповідних заходів.

Важливо!!! Незалежно від ситуації, в якій мало місце насильство щодо дитини, така дитина може мати проблеми зі здоров’ям і потребувати як медичної, так і психологічної (а в деяких випадках – і психіатричної) допомоги. Соціальна робота з такою дитиною можлива лише тоді, коли вжиті всі заходи для відновлення її фізичного здоров’я та коли вона психологічно готова до отримання допомоги. Враховуючи особливі потреби дітей, вкрай важливо, щоб як медичну, так і психологічну допомогу дитині, яка постраждала від жорстокого поводження, було надано відразу після виявлення такої ситуації. Також при визначенні потреб дитини, яка постраждала від насильства або від жорстокого поводження, необхідно звертати увагу на інших дітей, які проживають у сім’ї, а також на батьків (осіб, які їх замінюють), які можуть виявитися особами, причетними до вчинення насильства щодо дитини.
Основні нормативно-правові акти України з питань попередження насильства щодо дітей та захисту прав дітей:
Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.01 року № 2402-III. 
Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.01 № 2789-ІІІ (у поточній редакції). Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 №20/95-ВР. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу» від 26.04.03 р. № 616. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення» від 16.01.04 № 5/34/24/11. Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 29.07.2009 № 2669 «Про затвердження Порядку ведення службами у справах дітей обліку дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах».

[1] Форма затверджена Наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2009 № 3131/386 «Про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї».

[2] Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 № 616 «Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу».

Кiлькiсть переглядiв: 501

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.

Новини

Опитування

Хто відвідував наш сайт?

Календар

Попередня Лютий 2018 Наступна
ПВСЧПСН
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728